Вчора думала, шо в Тернополі водії – рагулі. Нині думаю, шо пішоходи далеко не втікли.
В святковий обливний понЕділок ми з дітьми стояли на “зебрі” біля корпусу медуніверу на Майдані Волі. Добре, шо я перестрашена до машин і ми таки стояли. Бо якесь “водійло” навіть і не думало зупинятися.
А потім ще на переході до озера, біля надставної церкви, коли шойно пішоходам загорілося зелене, якесь “мудаччЬо” прошмигнуло мало не по напастованих туфлях парадно вбраних містян.
Але пішоходи нині тоже себе показали: поки доїхала ввечері з центру до БАМу – троє з них були за крок від коліс.
Одна дівчинка з вівчуром дорогу перебігала перед фарами. Одне товсте п’яне мурло йшло по проспекту, як по калідору вдома – паралельно напряму руху машин. А потім ще один вродітверезий об’єкт йшов по дорозі, наче в нього зара тут фотосесія. Тупо йшов, мало шо не витираючи плечима боки маршруткам. Самоубивця чи в депресняку?
Короче, не спішіть на дорогах. Але й не гуляйте по них врозвалочку.
Краще притормозіть, поки якесь водійло точно не зупиниться, або поки чергове п’яне мурло до тротуару не довештається.
Орфографія і русизми в блозі вжиті саме так, як вжиті. Ні редакція, ні автор не несуть відповідальності за навмисно вжиті “не такі” слова.
- 3 перегляди
