Відправною точкою урбаністичних змін стало 17 вересня 1939 р., коли Червона армія (у Тарнополь того ж вечора ввійдуть підрозділи 10 танкової бригади та кавалерійської дивізії) здійснила перехід радянсько-польського кордону за попередньою домовленістю із Третім Райхом згідно з пактом Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. Збройний опір радянським військам здійснили лише польські збройні формування, розташовані в районі Скали над Збручем, Заліщиків (пізніше ці міста теж були радянізовані) і Чорткова. В лічені дні Друга Річ Посполита припинила існування.
4 грудня 1939 р. було утворено Тарнопольську область у складі УРСР. Розпочався процес радянізації Тернопілля, що супроводжувався відкриттям українських загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів, театру ім. І. Франка в Тарнополі (розмістився в будинку польського товариства «Сокіл», ліквідованого радянською владою), виданням українських газет. У післявоєнні роки і сам будинок, розміщений на сучасній вулиці Франка, зазнає спрощення декору фасадної частини.
Як зазначає тернопільський історик Сергій Гуменний в статті «Вплив радянізації та декомунізації на архітектурне обличчя міст і містечок Тернопільської області (на прикладі міста Тернопіль, м. Заліщики та смт. Скала-Подільська) у 1939 на початку ХХІ ст.» ці позитивні тенденції в культурному розвитку та українізації Східної Галичини були затьмарені політичними репресіями. Було ліквідовано національні культурні установи «Пласт», «Січ», економічні та кооперативні українські об’єднання, переслідувань зазнали колишні польські чиновники, релігійні діячі. Своєрідний підхід «визволителів» до релігії та архітектурних пам’яток тернополяни змогли побачити вже 19 вересня 1939 р., коли радянські вояки, що нібито зазнали обстрілу з боку храму, розмістили гармати перед собором Отців Домініканців (сучасний Катедральний Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці УГКЦ, пам’ятка архітектури 1749-1779 рр. і обстріляли його, внаслідок чого виникла пожежа. Пожежну сторожу під командуванням Ґалянта також було обстріляно за спробу ліквідації вогню, керівник пожежників зазнав тяжкого поранення. У цей самий час червоноармійці здійснювали відвертий грабунок і погроми в прилеглому домініканському монастирі Пожежа, майже знищила барокові фрески Станіслава Строїнського, орган і бічні вівтарі.
На початку радянсько-німецької війни місто зазнає авіаударів противника. Період нацистської окупації краю відзначився створенням гетто - ізольованих районів міст, де примусово, в жорстких умовах змушена була проживати громада євреїв. В Тарнопольському гетто вул. Львівську (частково), Руську (тогочасну), Шептицького, Ринок (частину), Срібну), перебувало близько 12,5 тис. євреїв з міста та околиць, більшість з яких загинули 23 червня 1943 р., решта вивезено до табору смерті в Белжець.
У березні 1944 р. розпочалося звільнення Тарнопольської області. З 8-го березня розпочалися відчайдушні бої за Тарнополь. Місто вдалося визволити остаточно лише 15 квітня 1944 р. Ці бої згодом називатимуть «малим Сталінградом». Характер і масштаб руйнувань найбільшого міста області просто вражав. Артилерійськими обстрілами та бомбардуванням було знищено близько 85% будівель. Повністю зруйновано ратушу, катастрофічний вигляд мали замок та домініканський костел. Кільканадцять днів валялись трупи на вулицях, курилась димом звалища-руїни.
«Так пам’ятної весни 1944 року вмирав давній Тернопіль, столиця галицького Поділля, після 404-річного існування», - читаємо у спогадах Богдана Остап’юка.
Впродовж 1950-1960-х рр. Тернопіль був перебудований згідно з генеральним планом архітекторів В. Новикова та Н. Панчука (1945-1954). Культові пам’ятки, навіть якщо їх дивом оминула війна, мали зникнути. Так само окремі споруди, частково зруйновані внаслідок битви за Тернопіль, такі як Новий Замок (на його місці зведено готель «Тернопіль») і Ратушу (на головній картинці), не відновлювали. На місці міського магістрату у 1957 р. закладено сквер із екзотичними рослинами. Зазнала часткових руйнацій і церква Воздвиження Чесного Хреста (Надставна XVI-XVII ст., у первісному вигляді збереглася до сьогодні лише середня її частина. Церква Різдва Христового 1602-1608 рр., розташована за сучасною адресою вул. Руська, 22, була відбудована від незначних руйнувань, але в 1958 р. знесли її кам’яну загорожу та дзвіницю.
Крім цього, радянська влада знищувала чи піддавала демонтажу скульптурні пам’ятки Тернополя: статую Св. Теклі, монумент маршалку Польщі Юзефу Пілсудському, тристоронній годинник навпроти парафіяльного костелу, пам’ятник А. Міцкевичу. У 1954 р. зруйнували перлину галицької неоготики - Тернопільський парафіяльний костел (1908 р.). Спочатку його намагалися підірвати, але це не вдалося зробити. Тому храм згодом розібрали. У 1958-1959 рр. на фундаменті парафіяльного костелу було побудовано Центральний універмаг (ЦУМ). По-варварськи було зруйновано у 1962 р. монастирську церкву Успіння Божої Матері («На рогатці»), що була вимурувана протягом 1836-1837 рр. на основі храму 1636 р. Після зруйнування каплички і кількох спроб підірвати церкву її зрештою було висаджено в повітря вибухівкою вранці 19 листопада 1962 року. Єзуїтський монастир було частково розібрано і перебудовано на Тернопільську швейну фабрику.
З усього масиву довоєнної житлової забудови збереглися наступні комплекси споруд (зразки забудови у стилях історизму, сецесії, модерну, функціоналізму, конструктивізму), що фіксують втрачену планувальну структуру урбаністичного середовища м. Тарнополя:
- - забудова ХІХ ст. наприклад, «вілла Маліцького» на вул. Головацького, 5, житлові будинки за адресою вул. С. Качали, 4, вул. Над Ставом, 3 (кінець ХVІІІ ст.), будинок Фундації Костянтина Острозького на вул. Князя Острозького, 37, будинки на вулицях Січинського та Й. Сліпого;
- - архітектурний ансамбль кінця ХІХ - поч. ХХ ст. на вулицях Б. Хмельницького (будинки під номерами 29, 33 і 34), І. Франка («вілла Грабовського» 1894 р.), В. Чорновола 3, 5 та бульварі Т. Шевченка, 23, будинок гімназії під номером 14 на сучасній вул. Коперника (сучасна Тернопільська українська гімназія ім. І. Франка);
- - серія споруд поч. ХХ ст. на вулицях Валовій, Гнатюка, О.Кульчицької 3, 5. Житлові будинки зведені у 1910-1912 рр. на вулицях Руській та Гетьмана Сагайдачного;
- - окремі житлові будинки за адресою: вул. Доли, 4, вул. Довга, 6, Грушевського, 4, Замкова, 10 а, Над Ставом 19 та 7а.
Отже, можемо спостерігати, як повоєнна реконструкція довершила знищення середовища одного з найгарніших урбаністичних комплексів Східної Галичини та перетворила Тернопіль у типове соціалістичне місто з шаблонною радянською забудовою.
«Тернопіль практично втратив неповторний образ свого історичного центру; цей образ доруйновується досі. У 2000-х роках триває другий великий, після повоєнного, період такого процесу», - стверджує історик В. Окаринський.
- 280 переглядів
