Ви є тут

Марчук Іван Степанович

Марчу́к Іва́н Степа́нович (нар. 12 травня 1936, с. Москаліївка (Ґміна Білозірка, Кременецький повіт, Волинське воєводство, Польська республіка), нині Лановецького району Тернопільської області, Україна) український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя і Києва. 2007 року потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph.

Життя:

Народився в родині відомого на всю округу ткача. Після закінчення семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951-1956 років (викладачі К. Звіринський, О. Шатківський, Н. Сукачова). Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року (викладачі Р. Сельський, Д. Довбошинський).

У 1965-1968 роках працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України, у 1968-1984 – на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

З 1984 року – на творчій роботі.

У 1989-2001 роках мешкав у Австралії, Канаді й США.

У 1990 році Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві – у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).

Творчість.

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Провів понад 120 персональних і близько 50 колективних виставок. Майстерня митця знаходиться в центрі Києва на вулиці Пушкінській. До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві. І лише 1988 року його прийняли в члени Спілки художників України.

Започаткований у середині 60-х років спосіб вираження власного світовідчуття втілився в полістилістичний і політематичний цикл «Голос моєї Душі», наскрізний у творчості Івана Марчука, котрий варіює новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Завершеною серією в циклі «Голос моєї Душі» є «Шевченкіана» із 42 картин (1982-1984), за яку був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка (1997).

Є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю – від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток). Авторська техніка передачі зображення – пльонтанізм (від діалектизму «пльонтати» – плести, заплітати, переплітати): нанесення фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетення під різними кутами, чим досягається ефект об'ємності й світіння. Таке зображення, балансуючи на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню.

Виставкова діяльність

Провів близько 130 персональних та 50 колективних виставок в Україні й за кордоном (зокрема, 1990, Національний художній музей, Київ; 1999, галерея муніципалітету м. Ліль, Франція; 2005, Український дім, Київ; 2006, Національний музей російського мистецтва, Київ; 2011, Національний музей Т. Г. Шевченка, Київ; 2013, Палац Радзивіллів (Литовський художній музей), Литовська Республіка; 2013, галерея УВУ, Мюнхен, галерея Шарлоттенбургу, Берлін, Німеччина; 2015, галерея Кордегарда, Варшава, галерея Центрум, Краків, Польща; 2016, Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»; 2016, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького; 2016, Європейський Парламент, Бельгія тощо).

Відзнаки й нагороди

Зірка Івана Марчука на Алеї зірок у Тернополі, осінь 2013

1996 рік — отримав звання Заслуженого художника України.

7 березня 1997 року – став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

2002 рік – за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність надано почесне звання «Народний художник України».

2004 рік – у Києві заклали музей Івана Марчука, який, проте, досі не збудований.

2006 рік – Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу.

Жовтень 2007 року – включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-ге місце). На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значущість кожного з кандидатів.

Орден Свободи (25 червня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.

Книги

У видавництві «Атлант ЮЕмСі» побачили світ три книги, присвячені творчості художника. Перший в часі – 500-сторінковий альбом-каталог «Іван Марчук» (2004). Видання ілюструє всі етапи творчого шляху. Після презентації книги галерея «Триптих» провела найбільшу виставку Івана Марчука, яка зайняла чотири поверхи Українського дому (2005). До виставки видано ще один альбом, про 40-річний творчий період 1965-2005 років. У серії «Живопис» випущено альбом «Іван Марчук. Дорога додому» (2008).

У березні 2016 року медіахолдінгом COOP Media видана книга «Український геній Марчук: історії» (автор). У книзі представлено майже сотню робіт митця, в тому числі ті, що знаходяться в приватних колекціях та в майстерні Марчука, і раніше не були доступні широкому загалу.

Додати новий коментар

Вхід через Google