Незважаючи на всі титанічні зусилля Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун та менеджерів-реформаторів з керівного складу міністерства, громадських активістів – віз і нині там. Цю систему, прогнилу і важку для руху може струсонути лише, щось глобальне. В іншому випадку, вона продовжуватиме підлаштовуватись під реформи та благі починання реформаторів.
Для того, щоб зрозуміти, що там є проблеми не обов’язково потрібно хворіти (не дай Бог). Можна просто завітати в міську поліклініку, постояти в чергах, уточнити щось в реєстратурі, виміряти тиск в дільничного терапевта. І одразу підводні камені цієї консервативної системи стануть явними.
Перша, це бюрократизм. Ніхто, без додаткової довідки, бланку, ксерокопії, Вам нічого не надасть, не скаже. Відповідальності брати не бажають. При наявності ПК, принтерів, Інтернету – продовжує існувати купа папірців, без яких нікуди.
Друге, це небажання працювати. Працівники просто відбувають свій робочий день. П’ють чай, ріжуть бутерброди, спілкуються, бігають по кабінетах (зокрема для того, щоб розносити різноманітні довідки, карточки), і загалом очікують закінчення робочого дня.
По-третє, їм не цікаві люди, вони не зацікавленні в людях, як клієнтах, для них це просто ті, хто прийшов, що просити, вимагати, а вони не повинні за ці гроші (3200 і більше грн.) виконувати таку складну роботу. Користуються монопольним становищем і бідністю населення.
По-четверте, про благодійність хворих вони не забувають. По крайній мірі в 50% випадках.
Щодо останнього пункту, то тепер це буде простіше робити, адже ВР, 280 голосами «за», прийняла 7 квітня законопроект, що дозволяє лікарням офіційно брати кошти від фізичних та юридичних осіб для підвищення рівня обслуговування, якщо інше не передбачено законом.
Отже, тут розглянуто ситуацію в Тернопільській міській поліклініці №2. Звичайно, там є хороші люди, професіонали своєї справи, але на жаль за декілька днів відвідування даної установи, їх зустріти не вдалося.
- 5 переглядів
