Тернопільщина плаче за ще одним загиблим героєм… 19-річний Олександр Філь із Бережан півроку мужньо захищав Україну в зоні АТО. Він був навідником аеромобільно-десантного батальйону військової частини А0284.
Уночі з 15 на 16 серпня, під час виконання бойового завдання на Луганщині, хлопець отримав смертельне поранення… Через кілька днів мала відбутися ротація у його батальйоні, Сашко мріяв бодай на тиждень-другий вирватися із війни додому, обійняти і заспокоїти матір та бабусю, нарешті розповісти вітчиму про страшні реалії, про які не наважувався говорити по телефону, пройтися Бережанами, котрі виринали у снах під час перепочинку в окопах поміж боями, але… «Усе добре! Не хвилюйтесь!» — щоразу заспокоював рідних, ці слова нині відлунням огортають їхні серця, пише Нова Тернопільська газета.
«Усе одно буду служити…»
— У зоні АТО Сашко був ще з квітня, ніс службу у складі 80-ої Львівської аеромобільної бригади, — розповідає вітчим Григорій. – Останнім часом був у Луганському аеропорту, згодом їхній полк перекинули до селища Георгіївка, нещодавно знову передислокували. «Не можу сказати, де ми, щоб не вистежили за телефоном…» — казав мамі. Зізнався лише, що їхали туди увесь день. Востаннє матір говорила з сином о 6-ій ранку 13 серпня, далі зв’язок обірвався…
Олександр був покликаний до військового життя. Хоча після школи вступив на факультет садово-паркового господарства Бережанського агротехнічного коледжу, проте мріяв про армію. «Ще встигнеш піти до армії…» — вмовляли рідні завершити навчання. «Якщо не дозволите вступити в аеромобільний полк, то кину навчання і сам подамся до Львова. Все одно буду служити!» — казав.
— Про зброю та військову техніку Сашко знав більше, ніж дехто з офіцерів, бо зі школи цікавився цим, читав спеціалізовані книги, шукав інформацію в інтернеті, — продовжує розповідь вітчим. — 11 серпня минулого року поїхав на здачу тестів до Львова, йому дали відношення і 11 вересня пішов на службу в аеромобільний полк. 11 жовтня ми їздили до нього на присягу. Під час Майдану, на саме Різдво, Сашкові несподівано дали відпустку. Тоді він востаннє був удома, після того ми більше не бачились. Він ніби щось відчував: в останній день відпустки стояв біля вікна і плакав…
Командир… утік додому
За півроку в зоні АТО Олександра і його товаришів по службі, як запевняють рідні, жодного разу не заміняли іншими військовослужбовцями. Батьки хвилювалися за синів, зверталися до командира бригади Копачинського, а він показав документи, що вже двічі була ротація. Та все це було лише на папері. Сам командир покинув своїх підлеглих ще у квітні і кілька місяців був удома. Солдати переповідають, що командир чи то психологічно не витримав, чи просто утікав від небезпеки — якось заліз під КамАЗ і кричав, що довкола снайпери, а після інциденту подався додому.
— Насправді хлопці уже півроку на Сході України, ротацію готували на кінець серпня, але чимало не дожили… — зітхає Григорій. — Минулої п’ятниці, 15 серпня, загинув один із їхніх лейтенантів, після того вночі не стало Сашка, у неділю загинули дев’ять солдатів їхнього полку, а в понеділок, як мені повідомив знайомий, ще 19… Минулої неділі у Львові поховали офіцера, який приймав присягу в усіх тих хлопців… Точної інформації про втрати їхньої бригади ніхто не оприлюднює, бо командування не встигає рахувати жертви… З жахом дивимось новини, шукаємо бодай якусь звістку в інтернеті, навіть переглядаємо російські телеканали, а раптом щось скажуть про бій, у якому загинув наш Сашко…
Віддавав дітям свій пайок
У помешканні Філів панує невимовний смуток. Пані Галина втратила свого єдиного сина… Бабуся Ганна Михайлівна увесь час молилася за Сашка, з нетерпінням чекала його, з турботою закрутила на його прохання кілька слоїчків улюбленого полуничного варення… Вітчим Григорій виховував хлопчика зі шкільних років, між ними було взаєморозуміння. Війна забрала їхню найбільшу радість і надію…
— Сашко мало що розповідав, та іноді ділився пережитим. Якось ходив у розвідку і натрапили на п’яних сепаратистів, вони миттю порозбігалися, Сашко розвернув їхній танк, хотів завдати по них пострілу, але не знав, як заряджається гармата. Зате набрав від сепаратистів для свого полку гранат, патронів, — розповідає Григорій. — Було, провчив місцевого «камікадзе» у Георгіївці, який провокував наших солдатів, — обстріляв його автівку, то той бігом здався. Якось Сашко побачив голодних діток у підвалі і, не задумуючись, віддав їм свій пайок — тушонку, згущене молоко… Бачив він і смерть побратимів, на його очах збили український літак Іл-76, в якому загинули 49 військових… Не знаю, що було на серці у Сашка, але я повторював: «Задля вказівки влади буде воювати тільки дурень, справжній солдат воює за рідних, товаришів, за свій полк, щоб не було соромно перед собою». Я дивувався, що командир кинув їх на полі бою, хоча повинен бути до кінця на передовій. Чому їхній батальйон зазнав страшних втрат? Чи не тому, що командування хотіло «блиснути» звитягами перед президентом до Дня Незалежності? Може, я помиляюся, але останні події свідчать самі за себе… У важкі хвилини нашу родину підтримали небайдужі мешканці Бережан, місцева влада — ми навіть не сподівалися на таке щире співчуття. Сашко був гідним солдатом, віддано визволяв Донбас від сепаратистів, а додавала йому сили думка про рідний край.
- 5 переглядів
