У яких умовах служать у Тернополі бійці одноіменного спецбатальйону, дізнався кореспондент “20 хвилин“ зранку 17 липня. Як результат, побачив замість зброярні – шафки з дитсадків. Бойлерна кімната – замість кладової. На “плацу” – побиті автівки. Саме ж батальйонне приміщення – підвал, – затоплений дощовою водою.
- Проблема починається звідси – із входу, – пояснює куратор батальйону та старший радник управління внутрішніх справ, полковник В’ячеслав Кравчук.
Чоловік мені каже: “Знімай тут всьо. Нехай всі бачать, в яких умовах тут служать хлопці. А їм на Схід скоро…”.
За словами полковника, у “Тернополі” – близько 200 бійців. Поки вони чекають відправки у зону АТО, несуть службу в місті. Саме ж місце їхньої дислокації – підвал районного відділку міліції на вулиці Степовій.
Задній двір відділку – штрафмайданчик – В’ячеслав Кравчук іронічно називає плацом.
- Врешті, то і мав би бути плац. Тут мали б шикувати хлопців. Звідси давати їм наряди і всяке таке. Але куди там!? Якщо тут побиті машини купами розкидані.., – пояснює правоохоронець.
- Ви йому ще наш “спортзал” покажіть, – озивається до полковника колега. Утім, ніякого спортзалу, як і плацу, в батальйоні немає.
- Та й нас взагалі нічого немає, – гірко нарікає куратор “Тернополя”.
Заходимо у підвальне приміщення. При вході на кріслі – черговий боєць. У кутку біля дверей – шафки, як у дитсадках.
- І оце обов’язково зніми. То, хе-хе, такі у нас вставниці для зброї. У переносному значенні, звичайно, – починає екскурсію полковник.
Одразу поруч “зброярні” – двері з надписом “Бойлерна”.
- Тут ми змушені майно батальйону зберігати, – каже чоловік.
Усього у підвалі – декілька кімнат та коридор. Його ширина – не більше півтора метра. Довжина коридора - близько десяти метрів.
- І тут повинні розминатися 200 бійців… Ви собі таке уявляєте? Бо особисто я – ні, – бідкається правоохоронець.
Далі мені “хизується” рештою батальйонної господарки. Кімната для переодягання – невелике приміщення із геть обдертими стінами. Сирість неймовірна.
- Годину тому тут повсюди води було майже по коліна, – розповідає “екскурсовод”. – Вигрібали її руками. Але що!? Знову поллє сильний дощ – і знову нас затопить.
У кабінеті комбата – ситуація не краща. Аналогічне побачив у кімнаті командирів взводів. Звідти ще не встигли забрати усю дощову воду. У кутках – невеликі калюжі. Бачу кілька підмоклих картонних ящиків.
- В цих, здається, окуляри та ліхтарики, які хлопці братимуть з собою на Схід. Ну, і ще інша екіпіровка, – пояснює В’ячеслав Кравчук.
Над туалетом чоловік теж іронізує. Каже, тут мала би бути баня.
- А на ділі – одна туалетна кабінка. Є ще друга, але вона не працює, – додає співрозмовник.
Далі старший радник управління внутрішніх справ підбиває підсумки моєї екскурсії.
- Тут – наше постійне місце дислокації. Бійці тут же мають тренуватися, навчатися тощо. Але ж для цього мають бути і відповідні умови, – наголошує чоловік. – Бійці зараз тут не просто ходять туди-сюди. Вони ж несуть службу по місту, поки не Схід не поїдуть. Після наряду хлопці мали б тут відпочити. Але де? В калюжі?
У батальйоні “Тернопіль” – добровольці зі всіх районів області. Ночувати, кажуть бійці, змушені у квартирах, які орендують за власні кошти.
- Ну, або їдуть десь у своє село в Заліщиках, а зранку автобусом повертаються назад на службу, – каже полковник.
Правоохоронець запевняє: у таких умовах неможливо ані служити, ані, тим паче, готуватися до відправки у зону АТО.
- Я б хотів подивитися, як би тут розташувалися, наприклад, обласна чи міська ради, – додає співрозмовник. – Наприклад, місяць тому мер Тернополя обіцяв нам тут зробити ремонт. Місяць минув, обіцянка залишилася…
Бійці та командування батальйону – у гніві та відчаї. Через журналістів змушені звертатися до влади, аби та її нарешті почула.
- Ти повинен це все показати людям. Бо це – неможливо, – просить мене полковник. – Скажи, що ми просимо від імені всіх бійців та їхніх сімей вирішити питання з нормальним нашим розміщенням.
- 8 переглядів
