Як ми повідомляли, тернопільську листоношу Надію Батіг, яку шукали майже дві доби, знайшли закатованою на Дальньому пляжі неподалік ресторану «Хутір».
Тіло жінки було так понівечене, що навіть досвідчених слідчих шокувало побачене.
Вбивця спалив тіло і хотів закопати, та, очевидно, не встиг… Важко повірити, що таке звірство сталося у нашому спокійному Тернополі. Страшне горе несподівано увірвалося у Надіїну родину, сиротами залишилися двоє дітей.
«Подумати не могла, що Данко на таке здатний…»
— Вранці 12 травня листоноша отримала у поштовому відділенні на Східному масиві 23 тисячі гривень, 3 тисячі роздала пенсіонерам за двома адресами і приблизно об 11.30 пропала, — повідомив начальник УМВС України в Тернопільській області Василь Облещук. — Рідні листоноші звернулися до нас о 14-ій годині, і працівники міліції по тривозі почали шукати за «гарячими слідами». Коли наступного дня прочісували лісовий масив біля Дальнього пляжу, знайшли понівечене тіло. Жінці були завдані тілесні ушкодження, а також опіки на обличчі, грудях, шиї… За три дні копіткої роботи працівники карного розшуку та міського відділу міліції затримали підозрюваного у скоєнні злочину, він написав явку з повинною.
20 травня, минув дев’ятий день із дня смерті Надії. Мешканці мікрорайону Пронятин, де жила жінка, молилися за упокій її душі. Люди досі з жахом обговорюють страшний випадок. Трагізму додає ще й те, що 59-річний убивця Богдан Ф. теж родом із Пронятина, часто навідувався до батьківської хати, спілкувався з місцевими.
— Досі не можу повірити, що Богдан вбив мою доньку, адже він практично наш сусід, через кілька хат від нас його батьківське обійстя… — витирає сльози пані Галина Батіг. — Наскільки нам відомо, він з сім’єю живе у Тернополі на вулиці Монастирського, відразу за «горбатим» мостом, але часто навідувався до Пронятина, садив тут город. Богдан на рік молодший від мене, в молоді роки ми колєгували, та й тепер завжди вітався зі мною у маршрутці, бувало, заговорить на вулиці. Слідчі запитали, чи знаю такого, а я відразу й не згадала, бо ми його кликали Данком.
«Та знаю!» — раптом дійшло до мене.
Не захотіла дати дружинину пенсію…
Минулих вихідних біля пронятинської хати Богдана, яка пустує після смерті батьків, було багато міліціонерів, привезли й господаря у наручниках.
— Десь з десять міліцейських автівок стояло біля подвір’я, нишпорили у кожному куточку, знайшли каністру із залишками солярки, спакували у мішок лопату, ніби якийсь ломик, мотузку, — переповідають місцеві.
За попередньою інформацією, Богдан вбив Надю тільки за те, що не хотіла дати йому пенсію дружини. Чоловік миттєво вибухнув злістю і вчинив непоправне, а вже потім почав «замітати» сліди. Наразі правоохоронці не повідомляють подробить трагедії, та мешканці Пронятина подейкують, що допомагали спалити вже мертве тіло Богданові друзі по чарці. Кажуть, що нібито вже допитали двох чоловіків із Підгороднього — чи то свідків, чи то причетних.
— Усі пронятинці, звісно, приголомшені звірячим вчинком Богдана, але, відверто кажучи, не сильно здивовані, бо він був непередбачуваним, як то кажуть, без гальм, особливо, коли добре хильне, — розповідає одна місцева мешканка. — Люди пригадують, як кілька років тому він жорстоко познущався над літньою сусідкою — копав, бив сапою, волочив по городі. Старенька тоді ледве оклигала, зверталася до міліції, але потім забрала заяву, бо не хотіла ганьбити його, до того ж він погрожував, казав, що має зв’язки у міліції. «Зараз як пальну тебе лопатою і закопаю», — якось випалив у злості до іншої сусідки.
Пронятинці розповідають, що Богдан — колишній військовий хірург, працював в обласній станції переливання крові. Його дружина — колишня вчителька. Подружжя має дорослого сина, двох онуків.
— Надя знала Богдана з вигляду, а він її, мабуть, ні, бо ж не спілкувався з молодими, — продовжує пані Галина. — Люди переповідають, що після зникнення Наді Богдан заходив до місцевої крамниці по цигарки. Як правило, він любив побалакати з півгодини з продавчинею, але того разу був схвильований. «Не чули, чи знайшли вже того, хто вбив листоношу?» — запитала одна із покупців. «А що, листоноша з Пронятина?» — з жахом перепитав Богдан, зблід і за секунду пішов. Очевидно, Надя навіть не мала часу перед смертю сказати, хто вона… Не знаємо подробиць, але начебто Надя принесла пенсію Богдановій тещі, а він почав вимагати ще й дружинину. Надя була дуже відповідальна до своєї роботи, тому, мабуть, відмовилася. За нещасні гроші забрав життя моєї доньки…
«Онуків нікому не віддам»
36-річна Надя працювала листоношею півтора року, була підмінною на різних дільницях міста. Раніше розносила пошту та пенсії у Кутківцях, на «Дружбі», «Новому Світі», а близько двох місяців підміняла на «Східному».
— Надя не розповідала, чи доводилося їй бути вдома у Богдана, може, й раніше не зустрічалася з ним безпосередньо, — каже мати вбитої. — Слідчі пройшлися за адресами, де мали отримати пенсії, та й спинилися на Богдановій хаті, звідки Надя вже не вийшла… Вбивця забрав усі гроші, сумку закопав у лісі, вже навіть встиг потратити деяку суму, зняв з неї золоті сережки. Сусіди переказують, що він тримав тіло Наді у сараї в Пронятині, ніби спершу хотів закопати тут на городі… Не можу в це повірити…
Правоохоронці мають запис відеокамери одного із закладів, що дорогою на Дальній пляж. Розшукуючи вбивцю, вони перевірили усі автівки, що проїжджали в цьому напрямку. Богдан виїжджав туди двічі — спершу віз тіло, а незадовго повернувся, аби «замести» сліди.
Нелегка доля була у Надії Батіг. У 18 років вийшла заміж, народила двох діток, але чоловік, як розповідають, пив, піднімав на неї руку, тож вони сходились-розходилися. Кілька років тому подружжя остаточно розлучилося, кожен із них почав по-новому влаштовувати життя. Надя якийсь час була сама, а потім їй пощастило зустріти Андрія, який щиро полюбив її, а найголовніше — добре ставився до дітей. Навіть в соціальних мережах виставляв Надіїних дітей з підписами «мої син і донька». Нині синові Руслану 18 років, доньці Вікторії — 8.
— Надя була маленька-худенька, ніби дівчисько, дуже добра, нікому би кривого слова не сказала, — каже пані Галина. — У нас не було жодних передчуттів біди, єдине — мій син, який на заробітках в Португалії, говорив, що його непокоїло дивне відчуття, ніби має щось статися. А як сталося, то я ледве знайшла слова, щоб повідомити про горе… Нині я взяла себе у руки — не плачу. Передусім мушу триматися перед онуками, щоб не додавати їм жалю. На похорон приходила уся пошта, Надині друзі, однокласники, навіть колишня класна керівничка, співчували, підтримували. Обличчя Наді було забинтоване, здавалося, що то не моя дитина лежить у домовині. Ми не мали сили оглядати скатоване тіло доньки, зять лише припідняв її губу — в одному зубі у неї була дірочка, і важко зітхнув…
Опікунська рада нині вирішує, з ким залишаться Руслан і Вікторія. Пані Галина каже, що нікому не віддасть онуків, опікунство оформить на себе.
— З першим чоловіком Надя була розлучена, він не навідувався до дітей, з теперішнім ще не встигла розписатися, — каже жінка. — Чому Бог забрав її від дітей? Вона була для них найкращою у світі мамою. Руслан вже дорослий, підтримує мене, Віці кажемо, що мама з неба дивиться на неї і радіє, коли вона чемна. Вчора онучка постелила ліжечко, я похвалила її. «Мені мама допомогла!» — каже. І як нам далі жити з цим страшним горем?..
- 7 переглядів
