Роззброюючи народ,
влада таким чином ображає його недовірою,
і це говорить про боягузливість
і підозрілість державних структур.
Н. Макіавеллі.
Здавна ознакою вільної та незалежної людини була зброя. В цьому плані дуже важливими є історичні традиції, своєрідна культура володіння зброєю. Вони накладають відбиток на національну психологію, а національні та історичні особливості народу знаходять свій прояв як у формі зброї, так і в способах її застосування. Французька дуельна шпага відверта і прямолінійна, двоопуклий турецький ятаган, навпаки, сповнений таємничості і недомовок, як і належить прихованій під халатом зброї палацових переворотів. Річард Левине Серце демонстрував силу свого меча, розрубуючи окований залізом спис, а шаблю Івана Сірка запорожці вважаючи магічною, як і його руку, брали з собою в походи для удачі. Питання озброєння, захисту своїх демократичних прав, боротьби з несправедливістю продовжує залишатись важливою частиною життя і сучасного українського суспільства. На актуальність вивчення даної проблеми, також має вплив нестабільна політична ситуація в державі, постійне і нестримне обмеження свобод простих українців. Складно боротися із системою словом. Для цього потрібні більш дієві засоби. Зазирнемо в історію, щоб зрозуміти, як наші предки в Австро-Угорській імперії за допомогою зброї боролись за справедливе життя, незалежність батьківщини.
Як зазначає історик Д. Решетченко, у 18 ст. питання володіння і носіння зброї в законодавстві Габсбурзької імперії не розглядалось, що було пов’язано із постійними війнами, яка вела держава і тому поняття «вільна людина» і «зброя» були тотожні. Важливе значення для підтвердження права на зберігання і використання зброї отримав Кримінальний кодекс 1852 року, що був доповнений у 1855 р. Військовим кримінальним кодексом. Вони посилили відповідальність військовослужбовців за державні злочини, заклали основи зберігання, догляду і використання зброї у військових і цивільних умовах.
Основоположним законопроектом, який регулював питання зброї, став закон від 24 жовтня 1852 року (імперський патент № 223). Він стосувався правил виробництва, носіння, обігу та володіння зброєю, боєприпасами та предметами, які могли становити небезпеку для життя і здоров’я людини. Дія закону розповсюджувалась на всю територію Австро-Угорщини, в тому числі українські провінції. Статті акту були чинними до 1936 р.
До 1891 р. в Австро-Угорщині діяв закон про добровільний відстріл стрілецької зброї. У червні ж 1891 р. вийшов перший загальнодержавний закон про обов’язкове випробування та клеймування зброї, який вимагав, щоб всі зразки вогнепальної зброї, виготовлені в країні, незалежно від калібру і ваги перед надходженням у продаж випробовувалися в спеціальному випробувальному центрі.
Новий закон передбачав три ступені випробувань: першому відстрілу піддавалися незібрані стволи, другому – зібрані стволи для двоствольних і комбінованих рушниць, третьому – готову зброю, включаючи револьвери і пістолети. Зазначене загальнодержавне демократичне законодавство сприяло володінню і використанню зброї в різних сферах життя народу. Це стосується як повсякденності (для захисту від свавілля влади, поміщиків), військово-каральній діяльності (під час воєн, революцій), відпочинку-промислу (полювання), навчання (для боротьби з пожежами, спортивних ігор).
Зброя і військо – це слова близькі за змістом. Не існує неозброєної армії. Австрійське військо, поліція і всі хто мав до них відношення, як солдат, рекрут, військовозобов’язаний, курсант, жандарм мали досвід користування зброєю і могли його використовувати будь-де після звільнення з армії чи служачи в карально-репресивній системі держави. Постійна армія комплектувалася з усіх областей Австро-Угорщини.
Зокрема, у законі 1876 р. зверталась увага жандармів «на обережне застосовування зброї в таких випадках: для самооборони; для подолання опору при намаганні зірвати виконання службових обов’язків; для зриву втечі небезпечних злочинців, якщо відсутні інші засоби для їх затримання». Аналогічні підстави щодо використання жандармами зброї передбачала ст. 12 закону 1894 р.
Наступна галузь активного застосування зброї – це полювання. Як вид господарської діяльності, мисливство у своєму розвитку пройшло певну еволюцію, а саме від головного джерела харчування до елітного відпочинку, що характерно для новітніх часів.
С. Павлік у статті «Торгівля дичиною, рибами і раками в Галичині» відзначав деякі негативні чинники для мисливства у Галичині, серед яких і заборонене володіння зброєю по селах, невідповідно підготовлена мисливська охорона. У мисливському календарі на 1911 р. зазначалося, що в Галичині в 1910 р. видано мисливських квитків 3382 шт., а дохід від їх видачі становив 25631 крон. 8382 працівники були зайняті в мисливському господарстві.
А отже, мисливством займалась значна частина населення краю. При справедливому законодавстві даний промисел, відпочинок може мати місце і в наш час. Головне, щоб зброя не потрапляла в руки браконьєрів. Ці порушники закону займали власну позицію, щодо полювання.
Так, в етнографічних працях Матіаса «Браконьєри давнього лісу Сандомирського» зазначалось, що для того щоб стати членом браконьєрської групи претендент перед керівництвом браконьєрської банди, тримаючи в правій руці зброю, яка підносилась догори, відрікався від єдиного Бога, Святої трійці, матері Божої та всіх святих та складав присягу наступного змісту:
«Присягаю з повною свідомістю, що Вам буду вірно служити і Вас не видам, навіть коли б мене мали вбити».
Тобто бачимо, що зброя і в ті часи могла використовуватись не за призначенням. І лише від людини, її виховання, тверезого розуму залежить, чим потрібно керуватись тримаючи в руках пістолет чи гвинтівку. На першому місці мають стояти не власні егоїстичні інтереси, а суспільна необхідність.
Кінець XIX – поч. ХХ ст. був ознаменований новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Зростання національної свідомості народу викликало потребу в української молоді організовуватись у таємні громадсько-політичні гуртки, товариства для оволодіння військовою справою.
Перше українське військове товариство під назвою «Січові Стрільці» засноване у Львові в березні 1913 року. Програма вишколу була дуже широка, в основу якої входили усі ділянки військового знання, необхідного стрільцеві у війні. Стрільців навчали орудуванню крісом та багнетом, ручною гранатою, ножем; займались бойовими вправами, стрільбою, сторожовою та похідною службою і т.д.
Як зазначає історик Микола Лазарович на початку української-національної революції на західноукраїнських землях тернопільські викладачі А. Музичка і С. Сидоряк, отримавши наказ захопити владу в місті в ніч на 1 листопада, надіслали своїх учнів до навколишніх сіл Залужжя, Чернихівці, Луб’янки, Тарасівка, Розношинці, Красносільці, Капустинці (Збаразького району). Вони мали організувати місцевих вчителів, священників, активістів та прислати людей до Збаража й Тернополя на випадок боротьби з поляками чи австрійцями. 31 жовтня Г. Лучанко привів озброєних людей з Білої (Тернопільського району), Чернихівців (Збаразького району), Малашівців (Зборівського району) та інших сіл і захопив залізничну станцію. З Сходу прийшов П. Баб’як з озброєними чоловіками з Курників (Тернопільського району). Тернопільські студенти організували людей із с. Купчинці, Денисів (Козівського району) і Настасів (Тернопільського району), і прибули з півдня. Разом вони організували охорону вагонів на станції, військових складів. А також надіслали підмогу у Львів.
Отже, зброя в населення була і прийшла необхідність її використати. Тобто, протягом двох сотень років перебуваючи під владою Австро-Угорської імперії в різних умовах наш народ завжди був готовий боротися за свої права і свободи зі зброєю в руках. Не важливо, яка вона була вогнепальна чи холодна, використовувалась для полювання чи боротьби із знахабнілими панами-багатіями. Головне, що маючи зброю в руках кожен рядовий українець відчував себе в відносній безпеці, усвідомлював свою незалежність, знав як захистити, прогодувати свою родину. В цьому йому постійно допомагали військове виховання істинних патріотів і захисників рідної землі, історична пам’ять про славне і героїчне минуле.
- 12 переглядів
