Дитина – це новий, незайманий, недосліджений світ. Світ, який кожен з батьків, вчителів відкриває поволі, покроково. І для того, щоб допомогти маленькій людині і головне не нашкодити варто дотримуватися деяких правил чи то порад, які дають психологи, дитячі лікарі, вихователі.
Наприклад:
- 1. Не варто вважати, що дитину необхідно виховувати, як колись виховували Вас (фізичні покарання, багато роботи, навчання в школі, на гуртках, спорт і ще десь).
- 2. Спілкуйтесь із своєю дитиною, читайте їй, розказуйте їй історії. Звичайно простіше увімкнути мільфільм на ПК і відпочити, але… це ж Ваша дитина і Ви будівничий її особистості.
- 3. Не запитуйте в дитини як її справи в школі. Дитина, Вас же не запитує чи добре Ви сьогодні відпрацювали, що Вам сказав шеф і т.д.
- 4. Не варто з дитиною робити уроки, перевіряти їх. Про це говорить практикуючий психолог М. Лабковський на НВ. Він зазначає, що навчання можна і необхідно пускати на самостійний розвиток. Шкільний період це час коли дитина дорослішає, гормони скачуть, триває «перехідний вік», (найскладніший в житті людини), а тут ще й батьки із своїми дурницями: екзамени, оцінки.
- 5. Необхідно контактувати з дитиною, обнімати, говорити частіше, давати відповіді прямо і чесно, разом радіти і сумувати – ось що головне. А навчання це особиста справа дитини. А батькам варто його любити не залежно від зачіски, успіхів в музиці, спорті, англійській мові чи кількості синців на колінах.
- 6. Здоровою і щасливою людиною може вирости тільки та дитина, яку Ви любили такою, якою вона є. Часто буває, що люблять дитину (як маленьке цуценя чи кошеня) тільки до того часу, як вона піде в школу. Тоді починаються питання, «чому погано навчаєшся, погана поведінка, ким ти станеш з такими оцінками».
- 7. Не варто звертати увагу на школу, а можна говорити про спорт, музику, здоров’я, Інтернет, зоопарк, тварин, природу, іграшки, малюнки, захоплення дитини, нову гру, нових друзів, плани майбутнє, мрії.
Михайло Лабковський зазначає: що навчання нікуди не дінеться. Навчатися можна все життя. Допомагайте, якщо дитина хоча добровільно щось зрозуміти. І не варто заставляти, якщо не може чи не хоче. Нехай дитина сама вирішує куди спрямувати свій час, сили, бажання. І приймає наслідки своїх здібностей і розбирається з ними. Нехай сама розвиває відносини з іншими учнями, вчителями – стає самостійною, дорослою.
Дайте дитині любов, час, довіряйте їй. Нехай вона сама вирішує, що і як робити. Адже тоді у Вас в майбутньому буде менше причин хвилюватися за неї.
- 4 перегляди