Можливо, в Інтернеті можна знайти більш страхітливі історії про перебування українських патріотів у полоні терористів на Донбасі. Але розповідь Романа (ім’я на його прохання змінено, тому що й досі переживає за долю рідних) важлива тим, що у спілкуванні з ним відчувається біль, приниження, страждання, які довелося пережити йому.
Романа взяли вночі, навіть не дозволивши одягнутися. Він, активний учасник місцевого Майдану, зрозумів, що не обійшлося без нашіптування “добрих” сусідів – проросійських фанатів. У першу ніч кати били по-звірячому, били палицями і гумовими кийками, током, на голову надягали мішок, імітували постріли з пістолета. Били професійно, зі знанням справи. Знаєте, що таке “звонок Путину”? Це коли на вуха намотують дріт і по ньому пускають струм. Аж зуби вилітають! Лише уявити собі таку муку – і тремтіння проймає все тіло.
На щастя, Романа ця біда обминула, але в арсеналі бандитів цей прийом є. Під час катувань бандити постійно запитували, чи він належить до “Правого сектору”, чи був в Одесі 2 травня, коли там сталася жахлива пожежа, і скільки йому за це платили. Спершу складається враження, що терористи схибнуті на “Правому секторі”: про нього допитують практично всіх полонених. І лише згодом розумієш, що це наслідки російської пропаганди.
Наступних 30 днів Роман провів у наручниках у тісній камері без доступу свіжого повітря, без елементарних санітарних умов. Спав майже голий на холодному бетоні. Їжу, якщо її так можна назвати, давали один раз на 3-4 дні. Поряд було ще кілька ув’язнених. Щоб не втратити відчуття реальності, згадує хлопець, рахував дні і постійно молився. Лише, коли пішов четвертий десяток днів ув’язнення, з нього зняли наручники і дали такий-сякий одяг. Ще через кілька днів Романа перевели в загальну камеру. Крім українських патріотів там утримували алкоголіків, наркоманів, бандитів і, як не дивно, штрафників-ополченців. До речі, останні часто не розуміли, за яку провину їх кинули за грати. Очевидно, працювали «стукачі», які винюхували, про що ведуть розмови бійці Новоросії. А останнім часом тон їхніх розмов зводився до одного висновку: “Або українська армія знищить, або свої”.
Саме у загальній камері Роман пережив неймовірну пригоду. За завданням наглядачів його мали “ізолювати”, тобто так принизити, щоб потім з ним ніхто не спілкувався. Перед цим “ізолювали” одного алкоголіка, змусивши співати якусь пісню Потапа і Насті. Ту ж саму пісню мав співати і наш герой. Але він відмовився.
– Я знаю тільки одну пісню, зрештою, ви всі її знаєте, – сказав Роман. – Это какую? – “Ще не вмерла Україна”. – Замолчи, фашист, – обурилися терористи, – ещё одно слово и убьём. Як не дивно, але після цього “новороси” почали ставитися до нього з більшою повагою. І це дозволило йому вийти на контакт з деякими людьми і вирватися на волю. Користуючись нагодою, я попросив Романа поділитися своїми враженнями про так звану Новоросію. Він розповів, що військо бандитів складається з росіян, чеченців, осетинів, а також з місцевого населення (дуже часто з примусу).
Ополченці ж діляться на ідейних, котрі й справді вірять у свою новоросійську державу, і на бариг, які займаються мародерством і гребуть гроші з родичів за викуп полонених. Ідейні, як правило, є гарматним м’ясом і серед них найбільше жертв. Що стосується місцевого населення, то воно потроху прозріває. Адже люди не раз бачили, як терористи стріляли з системи “Град” в бік української армії, а потім розверталися й обстрілювали житлові квартали.
Тому тепер вони не хочуть “русского мира”, а просто жадають миру. І ще одне. На думку Романа, українській владі конче необхідно посилити інформаційну пропаганду на сході України. Зрештою, не потрібно пропаганди, потрібно лише розкрити людям очі на справжню суть сепаратистів, які не думають про якусь міфічну Новоросію, а виконують завдання Путіна дестабілізувати Україну як самостійну державу. На долю Роман не скаржиться. Він щиро дякує Богу, а також рідним, побратимам та усім небайдужим людям, які допомогли вийти з пекла на свободу. Побільше б нам таких людей, то й Україна скоріше стала б могутньою державою.
- 4 просмотра
