Ірина Жигунова займається благодійною діяльністю з переселення біженців зі сходу та Криму на Тернопільщину.
Жінка розповіла, що серед втікачів зі східних областей трапляються і недобросовісні люди.
- На жаль, попередження представників ОБСЄ про те, що в такі буремні часи треба бути пильними, бо деяка кількість людей з нечистими помислами намагатимуться замаскуватися в потоці біженців, виявились слушними.
Прорізалась і в нас така сім’я, яка, м’яко кажучи, вирішила позловживати нашою гостинністю. Ситуація така: сім’я – чоловік+жінка+5 дітей. Двоє старших дітей проживають на їхній батьківщині. Сім’я отримує всі соціальні виплати на дітей, чоловік має зарплату, жінка ще має пенсію по втраті годувальника (цей нинішній чоловік неофіційний).
Проживши півтора місяці в тернопільському готелі безкоштовно, сім’я переїхала в хату, яку обрала з кількох запропонованих варіантів в Тернопільському районі. Найменша дитина пішла в садочок, чоловіка працевлаштували, пралка, телевізор, одяг, гуманітарна допомога, село помагає продуктами і ремонтами.
- Минулого тижня мені зателефонувала мати цього сімейства з просьбою про допомогу, я пообіцяла приділити їй увагу, як тільки матиму вільну хвилину (сім’я не моя, тобто приїхала не на моє запрошення). З тих пір я з усіх сторін тільки й чула про цю сім’ю. Мені телефонували всі: від її коліжанок до чиновників. Вчора я поїхала до них. Розказуй, кажу, що тобі треба? Хата безкоштовна – є, город засаджений, одяг, продукти, телевізор, пралка, газова плита – все є. Вона каже: хочу хату ліпшу, мені та не подобається вже. А ту ліпшу, що ви показували, тоже не хочу, бо чоловіку на роботу добиратися довше. І взагалі всі такі погані, мене покликали і увагу мені не приділяють. То вертайся, кажу, додому. Вона, як починає причитати: як я в Крим окупований вернуся? Туди ж навіть поїзди не ходять! Я кажу: нащо в Крим, ти додому вертайся, в Херсонську область (я по дорозі, в машині її паспортні дані бачила). Там голова твоєї сільради виділив землю і будує якраз бараки для біженців із східних регіонів, щойно по телевізору показували. Який там крик піднявся! Якщо пропустити купу прокльонів на наші голови, то завершенням її монологу було: “мені від вас нічого більше не треба”. Якраз ця фраза мені і була потрібна, після неї я встала попрощалася і ми поїхали в Тернопіль. Бідні ті її діти, та вони нагодовані і вдягнуті, але жити вона їх навчить точнісінько так само, як вміє сама, – розповідає пані Ірина.
- 1 просмотр
