Ігоря Пелиха вже 5 років немає на екрані, 8-го травня 2009 року він трагічно загинув у автокатастрофі. Та ми завжди пам’ятатимемо його, як позитивного, усміхненого телеведучого, якого неможливо сплутати ж жодним іншим. Ігор Пелих народився 3 лютого 1974 року в Тернополі. Свою журналістську кар’єру починав також у тернопільських ЗМІ.
У 1995-му в Тернополі зорганізувалася перша приватна телекомпанія, на якій він робив музичну програму «Веселий Роджер». Вона стала досить популярною серед місцевих. Потім пішов із того каналу, після чого Ігоря запросили на обласному державному телебаченні. Як говорив сам Ігор, нічого сташнішого, ніж державна телекомпанія початку 90-тих, придумати важко. Через деякий час Пелиха звідти вигнали за «профнепридатність». Тоді він поклявся, що ніколи більше в житті не буде працювати на державній компанії.
Після того він працював на першій приватній тернопільській FM-станції. Ігор вмів «брати» аудиторію, відчувати її, бути з нею на одній хвилі…Йому це подобалось. Далі на одному з концертів до нього підійшов товариш і запропонував Пелиху роботу на київській абсолютно новій радіостанції, яка була суто українською.
« Такого влучання, щоби мені хтось пропонував робити те, чого я хочу сам, у моєму житті до того не було. Потім в Інтернеті познайомився зі своєю дружиною Сашкою (вона слухала мене на «Столиці»), яка запропонувала пройти кастинг на ведучого програми «Не всі вдома» на «1+1». Так прийшов туди. Далі – «Галопом по Європах», які придумала моя теща – вона просто в два ходи ручкою прописала мені весь формат програми. Ну, а далі ви знаєте – пішло-поїхало…», – говорив Ігор у одному зі своїх інтерв’ю.
З 2000-го року Ігор працював на ICTV адміністратором сайту каналу, а вже потім ведучим і продюсером, вів всім відомі програми «Галопом по Європах», «На свою голову», «Лабіринт»…Він був символом життєрадісності та оптимізму на українському ТБ…Навіть дивлячись зараз в інтернеті «Галопом…», не можу не посміхатись- на тебе довірливими і дружелюбними очима дивиться людина, яка зробила наше телебачення цікавим, оригінальним, неповторним…Сотні раз переглядала фото та відео з Пелихом – ні разу не помітила суму в його очах, відсутності посмішки на обличчі, ця людина – джерело позитивних емоцій.
Пелиха називали везунчиком. Слава прийшла до нього відразу і назавжди. Талановитого ведучого «1 +1» помітили ще в молодіжному проекті «Не всі вдома», а в популярному шоу «Галопом по Європах» він став загальним улюбленцем. Невичерпний ентузіазм Ігоря, здавалося, поширювався на всіх його друзів. Так було і в його рідному Тернополі, а потім у Києві. Він одразу підкорив серце співведучої “Не всі вдома” красуні Саші Лозинської, яка стала його дружиною.
Пелих придумував проекти, вів власне шоу, писав музику і просто жив… Їздили всією родиною відпочивати в Карпати. Він обожнював машини, сноу-борд, спортивну стрільбу і футбол – був звичайною людиною з широкою душею та щирим серцем, завжди працював не на результат, а на совість – відповідальність перед аудиторією завжди стимулювала Ігоря до пошуку нових ідей, того, чого не було в телеефірі до нього…І йому це вдавалося…
Друзі дитинства пам’ятають його як екстримала, хлопчика-хулігана і, найголовніше, українця. Це був невеликого росту русявий хлопець, що завжди був готовий «на подвиги». Доречі, найперший синьо-жовтий прапор в Тернополі на центральній площі був піднятий саме Пелихом, таємно вночі, ще до незалежності України.
Ігор ніколи не вихвалявся своїми здобутками, хоча й сам знав собі ціну. І в цьому весь Пелих, він отримував задоволення від того, що його проекти дивляться, а не від того, як виглядає він сам.
А ще він був стовідсотковим імпровізатором! Спостерігаючи за ним з іншого боку екрану помітно, що слова у нього десь глибоко всередині виникають, він ніколи не писав тексти. Все народжувалось прямо під час зйомок і коли до нього підходили режисери зі сценарієм, він його просто відкладав убік, просячи просто пояснити усе на словах.
Ігор Пелих, як хороший журналіст, ведучий та просто геніальна людина завжди думав про глядача. Він вважав, якщо продукт дійсно добре зроблено, він дає можливість побути в шкірі того, кого ти бачиш в телевізорі. І, найголовніше, – тобі цього самому хочеться. Саме за таким принципом побудовані всі ідеї програм Пелиха.
Важко передати всю гаму емоцій, які викликають програми за його участі, Пелих без перебільшень був борцем за нову журналістику, створював «власні правила гри», говорив все що думав, а думав він як бачимо по результатах його творчості багато…Його мова багата на афоризми, фразеологізми, цікаві цитати, кумедні порівняння…вона жива, розмаїта, літературна, тобто є ідеальною для хорошого спеціаліста, оратора.
Для прикладу, наведу уривок з програми «На свою голову»(мова йде про чистий прибуток у бізнесі):
«Якщо ти робиш кілограм цукерок і приносиш його в магазин, то ти кажеш: «Це коштує 5 гривень. І нехай вас не турбує, скільки в тих цукерках шоколаду, а скільки горішків». Тобто, в ідеалі ти зробив продукт, не важливо, чи це лише презентація, чи гола касета, і виставив його на продаж. Хто скорше запропонував кращі умови, того і тапки. На жаль, так буває не завжди. Там є інші підводні камені, які стосуються відповідальності виробника за частку, яку даватиме програма, авторські права як на самі вироблені епізоди, так і на формат у цілому. Я знаю одне: як виробники так і канали набивають на цьому гулі, але справа все одно просувається.»…
Таких прикладів можна наводити сотні, тисячі…він був, є і залишиться неперевершеним володарем слова, на якого варто рівнятися.
І не тільки мова. Його стиль, імідж голосно натякали на справжню його сутність – вільну людину, він завжди був неординарним, одівався по власному смаку, і не тому що не довіряв стилістам, а тому, що знав що потрібно глядачу – така ж проста людина, яка викликає довіру. Проте, цю хорошу енергетику, що випромінював Ігор Пелих, ми напевно помітили б у будь-якому піднесенні…
Людина –свято… Невтомний шукач пригод… За незгасаючий вогонь у серці та добродушність його називали «енерджайзером», «своїм хлопцем»…
Так, його більше немає серед нас, але його життєрадісна посмішка назавжди залишиться у серцях тих, хто хоча б раз зумів побачити у ньому цей нестримний фонтан думок, ідей та фантазій… Він завжди житиме десь зовсім поруч – в нашій пам’яті, в наших думках…
- 70 просмотров
