Богдан Брич із Гаїв Шевченківських, що біля Тернополя, дивом залишився живим після страшних подій 18 лютого.
Близько 10-ої години того кривавого вівторка під час сутички на вул. Інститутській в Києві у нього поцілив снайпер. Куля калібру 7,62 мм розірвала на шматки військову металеву каску і розпорола голову…
— У складі 4-ої тернопільської сотні, до якої входили також козаки, зокрема, й відомий Михайло Гаврилюк, ми ішли до Верховної Ради. Раптом нас оточили «беркутівці» і почався бій, — розповідає 38-річний Богдан. — Пам’ятаю сильний удар, а потім я знепритомнів. Евакуйовували мене народний депутат Олесь Доній та письменниця Ірена Карпа, після надання першої медичної допомоги мене завезли до польового шпиталю на території Михайлівського собору. Лікарі перев’язали рани, допомогли подолати шок. Керувала госпіталем Ольга Богомолець, ця, без перебільшення, свята жінка вболівала за кожного пораненого. Віддано працювали й інші лікарі та медсестри. Якби в наших лікарнях було таке ставлення до пацієнтів, як у шпиталі Майдану, то українська медицина була б зразком для всього світу.
На очах у Богдана помирали побратими, серце розривалося від болю, тому про свою відносно легшу рану чоловік намагався не думати.
— Мене не оперували, бо усіма силами старалися врятувати важкопоранених. Вранці на території собору було 11 мертвих, ввечері — 22, а через день — близько 70… — згадує.
Кілька днів Богдан пролежав у «михайлівському шпиталі» і поїхав додому. Його дружина та мати не знаходили собі місця від хвилювань, вболівали й двоє дітей. Чоловік навіть не підозрював, що в його голові, за кілька міліметрів від мозку, «сидять» осколки каски. Довідався про справжню небезпеку аж під час обстеження на комп’ютерному томографі у Тернопільській університетській лікарні.
— У Богдана важка травма голови в результаті вогнепального поранення, зокрема — забій мозку, переломи кісток, а також у череп проникли металеві осколки, частина яких — у кістки, інші застрягли між кістками, а деякі зупинилися буквально впритул до мозку, — зазначив завідувач нейрохірургічного відділення університетської лікарні Ігор Загрійчук. — Ми прооперували пацієнта, видалили осколки, а через кілька місяців, коли рана заживе, потрібна буде ще одна операція, щоб закрити дефект черепа.
Київський фотограф Микита Завілінський сфотографував Богдана Брича у момент поранення. На світлині видно закривавлене обличчя нашого земляка і те, як хтось ллє на рану ліки, мабуть, перекис водню.
— На мені був бронежилет із вервичкою, у руках — кийок, димова шашка, коктейль Молотова — вся моя зброя, як, зрештою, усіх побратимів, — каже чоловік. — Натомість у нас кидали гранати, стріляли з вогнепальної зброї. Мені пощастило, що куля пройшла навиліт, а то могло б бути гірше… Нині у мене на чолі 7-сантиметровий шрам, проходжу реабілітацію і, наразі на лікарняному ліжку, усім серцем вболіваю за Україну.
На барикадах у центрі столиці Богдан був із перших днів протистоянь. Чоловік — приватний підприємець, тож жертвував як власні сили, так і певні кошти для перемоги Майдану.
— Майдан переміг, хоча і кривавою жертвою наших побратимів, і далі усім треба наполегливо працювати, закачати рукави, як колись Польща і Чехія, — міркує Богдан. — Утім, нині українців, як і всю світову спільноту, непокоять події у Криму, тож треба негайно мирним шляхом вирішувати конфлікт, який розв’язала Росія, щоб у жодному разі не збільшувалася наша небесна сотня.
- 6 просмотров
